У цен­трі мона­сти­ря височіє велич­ний храм — ХРАМ СТРАСТЕЙ ХРИСТОВИХ, при­свя­че­ний остан­нім дням зем­но­го жит­тя Ісу­са Хри­ста, його спа­си­тель­ним стражданням.

Освя­чен­ня хра­му звер­шив 6 верес­ня 2012 року Бла­жен­ні­ший мит­ро­по­лит Київсь­кий і всієї Украї­ни Воло­ди­мир (Сабо­дан, † 05.07.14 р.).

Храм із шатро­вим завер­шен­ням, у плані має фор­му хре­ста. Під час роз­п’ят­тя та хрес­ної смер­ті Спа­си­те­ля Свя­та кров, сті­ка­ю­чи хре­стом, оро­си­ла Гол­го­фу і «про­цвів Хрест». Зброя гань­би, за визна­чен­ням боже­ствен­но­го мило­сер­дя, ста­ло дре­вом жит­тя, і послу­жи­ло обми­ван­ню гріхів людства.

Всі події Страс­но­го тиж­ня знай­шли відо­бра­жен­ня в оздоб­лен­ні хра­му, який відріз­няєть­ся своєю пиш­ністю та уро­чи­стістю. Різь­б­ле­ний мар­му­ро­вий іко­но­стас з унікаль­ни­ми, рід­кіс­ни­ми за змі­стом іко­на­ми сяє слі­пу­чою білиз­ною на загаль­но­му тлі різ­но­ко­льо­ро­вих моза­їк та при­глу­ше­них тонів мону­мен­таль­них живо­пис­них композицій.

На іко­но­стасі роз­мі­ще­но Іко­ну «Спа­си­тель у тер­но­во­му він­ці», на якій відо­бра­же­но лик Спа­си­те­ля, який зазнає страж­дань у римсь­кій преторії.
Хри­стос зоб­ра­же­ний на пов­ний зріст, Його голо­ва схи­ле­на на бік, руки зв’я­за­ні. На плечі наки­ну­та баг­ря­ни­ця. Цей образ ство­ре­ний на осно­ві тек­сту Єван­гелія від Матвія: «Тоді вої­ни пра­ви­те­ля, взяв­ши Ісу­са в пре­торію, зібра­ли на Ньо­го весь полк. І роз­дяг­нув­ши Його, наді­ли на Ньо­го баг­ря­ни­цю; і, сплів­ши вінок із тер­ну, покла­ли Йому на голо­ву і дали Йому в пра­ву руку тро­сти­ну; і, став­ши перед Ним нав­коліш­ки, насмі­ха­ли­ся з Ньо­го, гово­ря­чи: «Радуй­ся, Царю Юдейсь­кий!». І плю­ва­ли на Ньо­го, і, взяв­ши тро­сти­ну, били Його по голо­ві». (Мф., 27, 27–30).

Римсь­кі вої­ни одяг­ли Спа­си­те­ля в баг­ря­ни­цю, дали в руки тро­сти­ну, а на голо­ву одяг­ли віне­ць із тер­но­во­го хми­зу, яким міс­цеві жителі опа­лю­ва­ли свої оселі. Дов­гі шипи тер­ну про­ко­лю­ва­ли кро­во­нос­ні суди­ни на голо­ві, викли­ка­ю­чи ряс­ні кро­во­течі та нестерп­ну муку. Про­роц­тво Ісаї каже: «Я від­дав хре­бет Мій тим, хто б’є, і ланіти Мої вра­жа­ю­чим; облич­чя Мого не закри­вав від наруг та обплю­ван­ня». (Іс. 50: 6).

Зоб­ра­жені на іконі фізич­ні кату­ван­ня Спа­си­те­ля покли­кані викли­ка­ти в люди­ни гли­бо­ке осо­би­сте спів­пе­ре­жи­ван­ня, яке має при­зве­сти до з’єд­нан­ня з Богом у момент Його страж­дань. Незва­жа­ю­чи на зазнані муки, в образі Хри­ста від­чу­ваєть­ся велич­на Боже­ствен­на сила, поєд­на­на з тер­пін­ням та смиренністю.

Іко­на Бого­ма­тері Скор­бот­ної роз­мі­ще­на злі­ва на іко­но­стасі. Божа Матір, що стоїть біля під­ні­ж­жя Гол­гоф­сь­ко­го Хре­ста, пред­став­ле­на зану­ре­ною в моли­тов­ну скор­бо­ту про розі­п’я­то­го Хри­ста. Поруч зна­хо­дить­ся неве­ли­ка за роз­міром іко­на Бого­ро­ди­ці, яка нази­ваєть­ся «Пом’як­шен­ня злих сер­де­ць» або «Симео­но­ве про­ре­чен­ня». Як повіствує свя­тий єван­геліст Лука, Симе­он Бого­прий­мач, бла­го­слов­ля­ю­чи свя­то­го Йоси­па та Марію, що при­нес­ли Немо­в­ля в храм, звер­нув­ся до Пре­чи­стої Діви з тією самою Симео­но­вою про­мо­вою: « …ось лежить Цей на падін­ня і на повстан­ня багатьох в Ізраїлі і в пред­мет супере­чок, — і Тобі Самій зброя прой­де душу,- да від­кри­ють­ся помис­ли багатьох сер­де­ць» (Лк.2:34–35). Подіб­но до того, як Хри­ста про­ни­за­ють цвя­ха­ми і копієм, так і душу Пре­чи­стої Діви вра­зить дея­ка «зброя» — печалі та сер­це­во­го болю, коли поба­чить Вона страж­дан­ня Сво­го Сина. Піс­ля ж — від­кри­ють­ся при­хо­вані дум­ки людей, яким нале­жить зро­би­ти вибір: з Хри­стом вони чи про­ти Нього.

Завер­шу­ють ікон­ний ряд іко­но­ста­су обра­зи небес­них сил, ангелів, три­ма­ю­чих Зброю Стра­стей Хри­сто­вих, яка свід­чить про пере­жи­ті муки Спа­си­те­ля. Це спис римсь­ко­го вої­на, яким були про­би­ті пре­чи­сті реб­ра Спа­си­те­ля; дра­би­на, моло­ток і чоти­ри цвя­хи — зна­ряд­дя при­ц­вя­ху­ван­ня, тер­но­вий віне­ць, тро­сти­на, коло­на, вервіє, бичі та пру­ти, батіг і різ­ки, губа напов­не­на оцтом — зна­ряд­дя наруги.

На пів­ден­ній стіні хра­му розта­шо­ва­на ком­по­зи­ція «Знят­тя з хре­ста», епізод Стра­стей Хри­сто­вих, наступ­ний за роз­п’ят­тям і пере­ду­ю­чий опла­ку­ван­ню Ісу­са. Зга­ду­ван­ня про знят­тя тіла Ісу­са з хре­ста є у всіх чоти­рьох Єван­геліях. Йосип Ари­ма­фейсь­кий і Нико­дим зні­ма­ють разом із хре­ста Тіло і від­но­сять до саду, побли­зу Гол­го­фи, де в скелі висі­че­но гроб­ни­цю. У юдеїв був зви­чай зако­пу­ва­ти тіла стра­че­них зло­чин­ців у спіль­ній моги­лі. Ймо­вір­но, ця остан­ня гань­ба при­зна­ча­ла­ся і Ісу­су. Але, за спо­кон­віч­ним про­ми­слом Божим, зно­ву вико­нуєть­ся те, що ще за шість століть до цьо­го було перед­ба­че­но про­ро­ком Ісаєю: «Йому при­зна­чи­ли тру­ну з лиходія­ми, але Він похо­ва­ний у бага­то­го» (Іс. 53:9).

Тіло Хри­ста пома­зу­ють алое та смир­ною, обви­ва­ють пла­ща­ни­цею і голо­ву покри­ва­ють убру­сом. Іосиф та Нико­дим тихо спі­ва­ють похо­валь­ний спів, а бла­го­че­стиві жін­ки зро­шу­ють сльо­за­ми міс­це похо­ван­ня. Ком­по­зи­ція на цей сюжет роз­мі­ще­на на пів­ніч­ній стіні. У цій же частині хра­му зна­хо­дить­ся копія зна­ме­ни­тої Туринсь­кої пла­ща­ни­ці, що є одним із диво­виж­них свід­чень Вос­кресін­ня Спа­си­те­ля, що збе­рег­ли­ся до наших днів. Пла­ща­ни­ця допов­нює вра­жен­ня люди­ни, яка зна­хо­дить­ся в хра­мі, про зоб­ра­жені рани Хри­ста, слі­ди Свя­тої кро­ві Спа­си­те­ля, яку Він про­лив за наші грі­хи і в наше спасіння. 

Справж­ньою окра­сою хра­му є моза­їки, які запов­ню­ють усі віль­ні від мальов­ни­чих зоб­ра­жень пло­щи­ни стін, а також під­ло­гу у вів­тарі та основ­ній части­ни хра­му. Бага­та паліт­ра моза­їк, що пере­ли­ва­ють­ся всі­ма кольо­ра­ми весел­ки, слу­жить яскра­вим фоном, допов­ню­ю­чим емо­ційне сприй­нят­тя живо­пис­них сюжетів. Кольо­ро­ва моза­їка так само, як і золо­тий фон ікон, схо­дить до обра­зу Небес­но­го Єру­са­ли­му, який побу­до­ва­ний з доро­го­цін­но­го камін­ня (Одкр. 21.18–21).

Оче­вид­ні обра­зи подій, відо­бра­жені на іко­нах та настін­но­му живо­писі, дають нам мож­ливість спів­пе­ре­жи­ва­ти та спів­чу­ва­ти Спа­си­те­лю в самий дра­ма­тич­ний епізод Його зем­но­го жит­тя, живі­ше сприй­ня­ти події остан­ніх днів та годин, коли Бого­лю­ди­на пере­бу­ва­ла ще серед людей. 

У Стра­стях Спа­си­те­ля випов­ни­ло­ся Писан­ня: немає в Ньо­му ні виду, ні вели­чі, Люди­на скор­бот та зві­дав­ша хво­ро­би, і рана­ми Його ми зці­ли­ли­ся (Вих. 52: 2, 3, 5). 

На дум­ку В.М. Лоссь­ко­го, у цих обра­зах страж­дань Хри­сто­вих, важ­ли­во «зуміти роз­пізна­ти пере­могу під види­містю пораз­ки, силу Божу, що в немічі, відбувається».